Документ взят из кэша поисковой машины. Адрес оригинального документа : http://hist.msu.ru/Labs/UkrBel/kryzys.doc Дата изменения: Tue Jun 23 18:16:25 2009 Дата индексирования: Mon Oct 1 22:55:01 2012 Кодировка: koi8-r Поисковые слова: пегас

Леонид Тимошенко
Кризис церковной жизни Киевской православной митрополии
в конце XVI в. как причина Брестской унии

Представники старо? ?стор?ограф?? ?стор?? церкви та
Берестейсько? ун??, як правило, спочатку неохоче говорили про кризу
православ'я в контекст? генези ун??. ?сну? нав?ть верс?я, що акцентування
кризи послужило одн??ю з причин, через яку 1841 р. у Харк?вському
ун?верситет? була спалена маг?стерська дисертац?я М.Костомарова[1].
П?зн?ш? ?сторики були б?льш в?двертими, але, зрозум?ло, концепц?я кризи
була б?льш виг?дною для католицько-ун?атсько? конфес?йно? л?тератури. Проте
не т?льки конфес?йн? ?сторики долучилися до розвитку ?нтерпретац?й
проблеми. Назагал, для ?стор?ограф?? друго? половини Х?Х - початку ХХ ст.
визначальними (та й, до певно? м?ри, п?дсумковими) стали погляди
М.Грушевського, в працях якого концепц?я кризи православно? церкви
напередодн? Берестейсько? ун?? ? виразно сформованою ? достатньо
в?дрефлексованою.
Отже, М.Грушевський присвятив проблем? ц?лий п?дрозд?л
«Орган?зац?я церковна» в сво?й фундаментальн?й «?стор??.», в якому
акценту?ться «розстр?й православно? церкви»[2]. Фактично, саме
М.Грушевський представив розвинуте уявлення про «дезорган?зац?ю»
укра?нсько? церкви, яка в останн?й чверт? XVI ст. «доходить крайн?х
границь». З метою уаргументування кризи, досл?дник вжива? досить ч?тк?
характеристики: «арена крайньо? деморал?зац??», «надужиття в роздаванню
церковних уряд?в», «конфл?кти ном?нат?в ? в?йни владик?в»... Чимало в
м?ркуваннях М.Грушевського ? й незаперечного та правом?рного, особливо коли
в?н говорить про загальне обмеження в?ри та православно? церкви в коронних
землях Реч? Посполито?.
Незважаючи на поз?рну правильн?сть методу, ?нш? висновки
М.Грушевського виглядають сьогодн? довол? анахрон?стичними. Так, наприклад,
це прогляда?ться в так?й цитат?: «.завдяки патронату й практиц? «подавання»
православна церква ставала спец?альним джерелом доход?в для правительства й
панства, що тримали в посередн?м оподаткуванню побожн?сть ? жертволюбн?сть
православно? людност?»[3]. Явне переб?льшення бачиться також при
ознайомленн? з фрагментами, присвяченими нац?онально-рел?г?йному
в?дродженню в Остроз?, а також пор?вняльним контекстам з польським
католицизмом. Вида?ться, погляди М.Грушевського, а також наведений ним
матер?ал некритично сприймаються й повторюються сьогодн?, переходячи з
одного видання в ?нше.
Акцентування внутр?шн?х передумов Берестейсько? ун?? в найнов?ш?й
л?тератур? (?деться, передовс?м, про монограф?? Б.Гудзяка[4] та
М.Дмитр??ва[5], спец?ально присвячен? ?енез? под??, а також прац? сучасних
польських ?сторик?в, зокрема, Т.Кемпи[6]) ? дом?нуючим. В?дтак, досл?дники
зосереджують свою увагу на пошуках тих внутр?шн?х першопричин, як?
п?дштовхнули ?пископат до ун?? з Римом, п?ддаючи приск?пливому анал?зу
внутр?шн? життя Ки?всько? митропол?? доберестейсько? доби.
Так, Б.Гудзяк[7] не розглядаючи окремо ?нституц?йн? засади Ки?всько?
церкви, в?дразу розгляда? процес занепаду православ'я. Дотримуючись
проголошен?й в назв? книги тези, досл?дник ?нтерпрету? становище Ки?всько?
церкви як "занепад", "кризу" ?, як висл?д, - це вже межа "?нституц?йного,
морального й культурного краху". Ось ще одна вельми характерна цитата:
"богословська, ?нтелектуальна, культурна, ?деолог?чна слабк?сть, а також
адм?н?стративна й пол?тична нем?чн?сть Ки?всько? Церкви"[8]. Якщо, стосовно
Царгородського центру православ'я, авторське трактування кризи ще ? до
певно? м?ри зрозум?лим, то поняття кризи русько? церкви, на жаль,
витлумачу?ться не надто прозоро. Так, автор обмежу?ться здеб?льшого
акцентуац??ю уваги на моральн?й та ?нтелектуальн?й деградац?? духовенства,
що було спричинено так званим "правом подавання".
На в?дм?ну в?д Б.Гудзяка, М.Дмитр??в[9] предметн?ше розгляда?
?нституц?йн? засади Ки?всько? митропол??, проте вони не ? для нього
визначальними в з'ясуванн? генези ун??.
Найб?льший ?нтерес викликають рефлекс?? ?сторика щодо рол? братств у
сусп?льно-пол?тичному житт? Укра?ни та Б?лорус?: на його думку, реформа у
стосунках мирян ? духовенства, започаткована патр?архами шляхом надання
Льв?вському ? В?ленському братствам ставроп?г??, мала революц?йний
(вибухонебезпечний) характер ? заледве не стала поворотним пунктом
церковно? ?стор??, оск?льки de facto встановлювалося двовладдя, а церковна
криза набула безпрецедентних форм[10]. Очевидно, дестаб?л?зац?я заглушила
конструктив?зм, оск?льки посилились чвари в середовищ? ??рарх??,
загострився конфл?кт ?пископату з братствами. У результат?, роль
братств/мирянства в церкв? зросла, а управл?ння в митропол?? було
дезорган?зоване. Саме на тл? загострення кризи в 1590 р. ? виникла перша
ун?йна ?н?ц?атива. У 1590-1594 рр., час? актив?зац?? собор?в, як?
започаткували церковну реформу ??рарх??, конфл?кт з братствами/мирянством
ще б?льше загострився, оск?льки реформи нац?лювали на кардинальне посилення
незалежност? в?д мирян ? державно? влади: ".льв?вське та ?нш? братства
претендують на главенство в церкв? ? всеохоплюючий контроль д?яльност?
духовенства. Фактично мова йде про спробу узурпац?? церковно? влади
братствами"[11].
?ншою сильною стороною концепц?? М.Дмитр??ва ? акцентування
конфл?кт?в у середовищ? ??рарх??, як? були спричинен? незграбними
ун?версалами патр?арха ?рем?? ??. Наголосимо, що лише в прац? М.Дмитр??ва
концепц?я загострення конфл?кт?в набира? виразних рис ? масштаб?в, хоч ? не
виклада?ться спец?ально. Найгучн?шим ? резонансним за насл?дками вважа?ться
конфл?кт м?ж митрополитом ? льв?вським ?пископом на грунт? ставлення до
ставроп?г?? льв?вського братства. Досл?дник також акценту? конфл?кт 1590
р., коли в?дбувся розкол у середовищ? ??рарх??, а також розходження 1594 р.
м?ж владиками.
Уявлення про кризу укра?нсько-б?лорусько? православно? церкви в
книз? М.Дмитр??ва ? сформованим, але, на мою думку, недостатньо
розробленим. Так, в?н загально говорить про характер кризи православно?
культури, синхронн?сть яко? з розгортанням "православного в?дродження"
друго? половини XVI ст. змусила його д?йти компром?су: це була криза
зростання, а не деградац??[12]. «Криза зростання» доповню?ться надал?
концепц??ю кризи орган?зац?йних структур митропол?? к?нця 80-х - початку 90-
х рр.
Певну увагу прид?лив проблем? кризи в сво?му останньому
монограф?чному досл?дженн? Т.Кемпа: про глибоку внутр?шню кризу церкви в?н
говорить як про хрестомат?йну р?ч[13]. ?? ознаки також ч?тко окреслен?:
низька моральна дисципл?на духовенства, слабк?сть ??рарх??, брак
шк?льництва, брак сталих контакт?в з Константинополем. На думку досл?дника,
яко? я не п?дтримую, причини кризи вит?кали з недостатнього п?клування над
церквою з боку монарх?в, а також з великого впливу св?тських над
православ'ям. ?нша теза вида?ться б?льш правильною: через кризу, серйозну
конкуренц?ю православ'ю складали протестанти. Натом?сть, уявлення Т.Кемпи
про те, що криза православно? церкви послужила одн??ю з головних причин
швидкого розвитку реформац?? на значн?й частин? руських терен?в - не ма?
достатн?х аргумент?в.
У книз? Л.Цв?кли «Пол?тика державно? влади щодо православно?
Церкви ? православно? людност?» 1344-1795»[14] концепц?я кризи церкви не
набула, на жаль, вичерпного пояснення. Передовс?м, автор прагне у будь-який
спос?б довести, що тиск на православну церкву в доберестейський пер?од був
майже в?дсутн?м. Так, автор говорить лише про другорядн?сть становища
православно? церкви ?, в?дтак, не бачить «з боку корол?в та великих
княз?в» «св?домого чи нав?ть навмисного прагнення д?й на шкоду православно?
церкви»[15]. «З'ясування» ц??? ?стини вигляда? на?вним, позаяк спроби
пошук?в змови проти православно? церкви давно вже стали в ?стор?ограф??
анахрон?змом.
На мою думку, тлумачення кризи церкви, пропоноване сучасною
?стор?ограф??ю, незважаючи на його зм?стовну ? терм?нолог?чну
приваблив?сть, недостатн?. У б?льшост? випадк?в, воно базу?ться на
численних припущеннях. Невеличк? досл?дницьк? сюжети про духовенство ?
?пископат, юрисдикц?йн? ? субординац?йн? стосунки в митропол??, братства ?
патронат, канон?чне право, школи та осв?ту ? надто загальними.
Об?рунтування кризи першо? половини 90-х рр. XVI ст. виглада? найб?льш
переконливим, але ж анал?зован? програми реформ церкви стосувалися не
т?льки (? не ст?льки) конфл?кт?в. Таким чином, зв'язок м?ж кризою
конфл?кт?в ? кризою церковного життя не простежений. У зв'язку ?з
невир?шен?стю питання про кризу церкви проблема генези ун?? на м?сцевому
православному грунт? зда?ться мен? не переконливою. Радше, йдеться про
спонукальн? обставини, як? п?дштовхували до р?шучих крок?в, а не про
глибинн? катал?затори.
П?дсумовуючи зусилля р?зних автор?в показати внутр?шн? причини
ун?йного руху, зауважу, що, здеб?льшого, постулювання у них проблеми
«глибоко? кризи православ'я» як головно? причини Берестейсько? ун??, дуже
нагаду? синдром причин пролетарсько? революц??, який дозволяв колись
радянським ?сторикам досить легко ?, головне, без зайвих зусиль пояснювати
необх?дн?сть зм?ни старого ладу. Вочевидь, все було набагато складн?ше.
Сутт?вим недол?ком багатьох праць ? в?дсутн?сть пор?вняльних контекст?в з
польським католицизмом ? московським православ'ям.
Отже, в ?стор?ограф?? не ?сну? жодно? прац?, в як?й би криза
православно? церкви XVI ст. розглядалася як наукова проблема. Дос? не
з'ясоване походження кризи та ?? типолог?я. Чи були все-таки прояви кризи,
про як? в л?тератур? назбиралося безл?ч факт?в, загрозливими для церкви? Чи
була криза укра?нсько-б?лоруського православ'я винятковим явищем в
християнському св?т?? Зрештою, як впливало на ситуац?ю Острозьке
нац?онально-рел?г?йне в?дродження? Насамк?нець, чи була криза головною
причиною Берестя?
На ц? та ряд ?нших супутн?х питань не ?сну?, вочевидь, простих ? дуже
конкретних в?дпов?дей. Вир?шення проблеми кризи бачиться мен? кр?зь призму
вир?шення трьох досл?дницьких завдань: з'ясування парадигми уявлень д?яч?в
(передовс?м, католицьких теолог?в ? публ?цист?в), заангажованих у справу
русько? церкви; анал?з документальних джерел, зокрема, тих, що стосуються
?нституц?йного розвитку церкви; нарешт?, анал?з уявлень про кризу л?дер?в
ун?йного руху, а також в?дображення цих погляд?в в ун?йних документах (це
останн? ? найважлив?шим).
* * *
У дотридентську добу викриття недол?к?в православно? церкви було
звичайною справою для католицьких теолог?в та публ?цист?в. Яскравим
прикладом тут може слугувати праця Яна Сакрана з Осв?нцима «Elucidarius
errorum ritus Ruthenici», в як?й вдалося нарахувати аж сорок помилок в
обрядах русько? церкви, на п?дстав? чого укра?нц?в та б?лорус?в було
обвинувачено в ?ретицтв?.
Одним ?з перших обсерватор?в ситуац?? в православн?й церкв? у
середин? - друг?й половин? XVI ст. був видатний польський рел?г?йний д?яч ?
теолог Бенедикт Гербест. В?н був добре об?знаний з? станом справ в церквах
Руського во?водства (працював писарем в маг?страт? Дрогобича[16], служив у
льв?вськ?й катедр?, був ректором Ярославського колег?уму[17]). 1566 р.
Б.Гербест описав свою мандр?вку на Русь, п?д час яко? в?дв?дав Перемишль,
Мостиська, монастир Св.Спаса та Льв?в, побував на церковн?й служб? в
укра?нських ? в?рменськ?й церквах, мав бес?ди з? священиками[18].
Прикметно, що Б.Гербест в?дзнача? близьк?сть католицько? та сх?дних церков,
заклика? до ун?? ? майже не критику? вади православно? церкви, хоча й
говорить загально про "оп?н?ю" русин?в та ?х "облудлив?" погляди (вони
"вросли" в сво? "незнання" та "неум?л?сть"), як? для праведних християн ?
«непристойними». Пропов?дник пом?тив також, що пом?ж руських поп?в завелась
"новов?рна" секта, тобто протестантизм[19].
1586 р. у Краков? вийшла друком невелика праця Бенедикта Гербеста
"Засади в?ри римського костьола та ?стор?я грецько? невол?: для
?дност?"[20], яка мала метою спростувати гр?хи та в?дщепенство грек?в за
допомогою факт?в з минулого вселенського християнства, та, зокрема, ?стор??
вселенських собор?в. Наприк?нц? твору автор попередив, що Господь вже
покарав за схизму жид?в, а також Грек?в ? Русь. Виявля?ться, вони не мали
нав?ть пам'ят?, щоб вивчити "Отче наш" ? "В?рую", як також ? розуму, щоб
побачити шлях до спас?ння ? добро? вол? для "доброго" життя. До вад/помилок
православних автор в?дн?с "забиття" душ малих д?тей, в?дсутн?сть
?пископського помазання, незнання, "бальвохвальство" при Божому Т?л?,
чужоложство в одруженн? ?, нарешт?, публ?цист розкритикував риси
нац?онального характеру (вони ? такими, "що не питай")[21]. Ц?каво, що
Б.Гербест зум?в побачити в православних русин?в т? риси, як? п?зн?ше були
?менован? як тверд?сть у в?р? та сх?дних обрядах.
Наступним, значно глибшим ? прониклив?шим спец?ал?стом у справах
русько? православно? церкви був знаменитий ?зу?т Петро Скарга[22], автор не
менш знаменитого твору "Про ?дн?сть Божо? церкви п?д одним пастирем", в
якому найповн?ше викладена ун?йна програма католицько? церкви. Перше
видання, яке вийшло 1577 р., було присвячене князев? В.-К.Острозькому,
друге (1590 р.) - королев? Сиг?змунду ???. Як ? Б.Гербест Петро Скарга
тривалий час служив ? пропов?дував на укра?нських землях: у 1560-т? роки -
в Рогатин?, п?зн?ше в Ярослав? та Львов?, пос?дав р?зн? духовн? уряди,
викладав в ?зу?тських сем?нар?ях (наприклад, в ярославськ?й, яку в?н,
фактично, заснував), був ректором В?ленсько? академ?? та ?н. Отже, в?н
добре знав ситуац?ю в укра?нсько-б?лоруському православ'? безпосередньо, а
не з переказ?в чи чуток. Об?рунтовуючи ун?йну ?дею, ?зу?т одним ?з перших в
друг?й половин? XVI ст. найповн?ше окреслив стан православно? церкви.
Досл?дники вже давно акцентували Скаржине бачення православ'я як
церковно? схизми ? ?рес?, тобто, неповноправно? з римо-католицизмом частини
християнства, хоча в?н начебто ? не прир?внював православних до
протестант?в. При цьому сл?д пам'ятати про загальн? тенденц??, як?
утвердилися в римо-католицьк?й еклез?олог?? п?сля Тридентського собору:
так, вже недостаньо було квал?ф?кувати православ'я як церковну схизму, його
все част?ше стали пор?внювати з ?ретицтвом. Як зазнача? Я.Страдомський,
згадана зм?на в трактуванн? Сх?дно? церкви в очах католик?в була пов'язана
з частим закидом грекам вс?ляких прояв?в ?ретичних ?дей, особливо в
контекст? протестантизму, який поширювався в руських землях, а також
усв?домлення тотожност? схизми ? герез?? як двох вар?ант?в одного ? того ж
самого стану - в?докремлення в?д «правдиво?» Вселенсько? Церкви, тобто,
римокатолицько?[23].



Саме Петро Скарга подав досить повний перел?к "блуд?в/?ресей"
православно? церкви[24]. Вони скомпонован? в 19 пункт?в ? викладен?, в
основному, в третьому п?дрозд?л? третьо? частини книги[25]. ?нтерпретац??
П.Скаргою недол?к?в русько? православно? церкви можна звести до к?лькох
груп. Найб?льшими вадами ?зу?т вважав догматично-канон?чн? проблеми:
неправильне розум?ння походження Св.Духа, невизнання першост? Римсько?
столиц?, неправильне тлумачення святих, недотримання чистилища, одружен?сть
священства, невизнання ухвал восьмого ? дев'ятого вселенського собору,
освячення святого сакраменту на пр?сному хл?б? та ?н. Кр?м того, в?н
пред'явив серйозн? претенз?? до обряд?в, зд?йснюваних духовенством. Так,
вони моляться за померлих, помилково вважаючи, що молитви ? приношення
допоможуть гр?шникам у пекл?; деяк? одружен? священики мають дек?лькох
"живих" ж?нок; попи ? владики розривають шлюби, дозволен? Господом;
постригши в черниц? одну ж?нку, беруть другу, «таких багато»; поклоняються
несвяченому хл?бов?; ц?лий р?к використовують Найсвят?ш? Тайни, посвячен? у
Великий Четвер, для хворих; попи служать у церквах, особливо по об?д?
ситими, а не натще; розбавляють водою вино в келиху; священики спов?дають
в?рних без обов'язково? попередньо? особисто? спов?д?; мирують в?рних
священики а не владики; зд?йснюють помазання ол??ю померлих, а не живих;
неправильно святять "крижму". Назагал, в?н в?дзначив завелику дов?ру до
зовн?шньо? обрядовост?, вперт?сть ? "невстидання" духовентсва та ?н.
Коротко згадано ?нш? неприйнятн? в латинськ?й церкв? реч?: сп?вання
алиллуйя, свячення води, негол?ння бор?д та ?н.
Фактично, Петро Скарга заклав уявлення про духовну кризу
Русько? церкви: ?? недол?ки були оголошен? великим гр?хом, головне ж, що
вони перешкоджали "правдивому" християнському спас?нню. Кр?м того,
стверджувалося, що дотримання схизми/в?дщепенства грек?в прир?внювало
руських до ?ретик?в, вади означали н?що ?нше як «глупство/шаленство» в?рних
? духовних. Руське духовенство ? невм?лим, занехаю? науки ? обряди, воно ?
забобонним, живе "без справи ? науки", "попи похлоп?ли" та ?н. Багато
сказано на адресу безперспективност? вживання слов'янсько? мови та осв?ти
(у цьому завинили ? сам? греки, як? дали в?ру, але не передали сво?? мови);
Русь на сво?й мов? не зможе в?дкрити жодно? академ?? чи колег?? з
викладанням теолог?? та ф?лософ?? та ?н. в?льних наук ("з слов'янсько? мови
жодний учений бути не може"); у руських нема? правил, граматики тощо (лише
дв? мови ? "праведними" - латинська ? грецька); ?х школи навчають т?льки
читанню - це ?х ?дина "досконал?сть" при навчанн? духовних. В одному м?сц?
?зу?т обмовився, що краще переходити не на латинську, а на польську мову,
бо вона "одна сп?льна мова з нами католиками"[26]. До кризових явищ
пропов?дник також в?дн?с: слабку митрополичу владу та масов? переходи
в?рних на протестантизм, вищ?сть св?тських над духовними (здеб?льшого, ця
заввага стосувалася Москов??, хоча очевидно, йдеться ? про руську церкву, в
як?й св?тськ? стани "наказують" в справах духовних)[27].
Подекуди, Петро Скарга пом'якшу? фарби: наприклад, в?н
говорить, що вади в церемон?ях не важать, бо не стосуються в?ри ("або добра
в?ра, або зла")[28]. В ?ншому м?сц? в?н розхвалю? обряди латинсько? церкви:
вони шанован?, пишн?, служать потребам[29], хоча тут в?н говорить про ?х
р?вн?сть з грецькими (це й зрозум?ло, адже йшлося про ун?ю без зм?ни
обряд?в). Проте загальне враження ?зу?та про стан русько? церкви ?
негативним. Адже в православного читача мало скластися враження про
неповноц?нн?сть/меншоварт?сн?сть русько? в?ри та церкви.
П?дсумовуючи огляд погляд?в католицьких обсерватор?в
становища в православ'?, доходжу таких попередн?х висновк?в. Так чи ?накше,
але католицьким пропов?дникам таки вдалося не т?льки виразно сформулювати,
але ? нав'язати концепц?ю глибоко? ?нституц?йно? та духовно? кризи церкви.
Починаючи з середини 80-х рр. XVI ст. у середовищ? православно? сп?льноти
розгорта?ться нищ?вна самокритика, нав?ть самобичування, як? поступово
переходять на злам? стол?ть у плач?, хоча, в сво?й основ? вони лише
розвивають пос?ян? Петром Скаргою зерна незгоди. Важко пов?рити в те, що
Петро Скарга висловлювався не з ворожост?, а з симпат??ю та сп?вчуттям до
руського народу (наприклад, в?н «щиро» диву?ться з "занехаяння" та
"невм?лост?" духовних руських[30]), адже згадан? поодинок? "симпат??" та
"жал?" губляться у мор? характеристик "непристойного" ?ретицтва та блуд?в
русин?в.
Згаданий синдром самокритики знайшов в?дображення, передовс?м, у
працях ?вана Вишенського[31]. Ще в доберестейський пер?од в?н написав
к?лька послань, зокрема, "Послание до вс?х обще, в Лядской земли живущих"
(1588 р.)[32], в якому в явно г?пербол?зован?й форм? подав довол? великий
наб?р вад та недол?к?в церковного життя. Так, на думку ?вана Вишенського, у
«Лядськ?й» земл? в?дсутня в?ра, покора, ?вангельськ? запов?д?, апостольска
пропов?дь, свят? закони, непорочне священство, "хрестоносне" жит?? ?нок?в,
"благогов?йне" ? "благочестиве" християнство. Загальним лейтмотивом твору ?
концепц?я загального "безв?р'я" ? "безбожжя", яка ?люстру?ться такими
прикладами: священники вс? живуть не духом, а сво?м "черевом"; зам?сть
правдивих ?вангельських ? апостольських наук (як? уособлюють християнське
сумл?ння) панують вчення античних ф?лософ?в; владики, арх?мандрити та
?гумени запустили монастирське життя, прибрали до сво?х рук ф?льварки,
живуть там сам? з? сво?ми слугами "телесне и скотски", лежать на «святих»
м?сцях, збирають грош? в?д богомольц?в ? вкикористовують ?х для сво?х
потреб ("погансько?" розкош?). У монастирях нема? "р?к ? поток?в" молитов,
там "виють пси", в?дсутн? круглодобов? служби. «Безбожн?» владики зам?сть
духовного служ?ння, богословських занять переймаються проблемами св?тського
життя. ?ван Вишенський малю? образ "лядського священства", яке зм?шу? слово
Боже з брехнею та лицем?рством, любить мзду, страшно гр?шить.
Неспод?вано, ключ до розв'язання причин жорстко? та дуже жовчно?
критики православ'я пода? сам автор. Так, ?ван Вишенський роз'ясню? у
ф?лософських роздумах, що змальований ним загальний гр?ховний недуг, це -
"все струп, все рана, все пухлина, все гнилство, все огнь пекелный, все
бол?знь, все гр?х, все неправда, все лукавство, все хитрост, все коварство,
все кознь, все лжа, все мечтание, все с?нь, все пара, все дым, все суета,
все тщета, все привед?ние - сущее ж н?ст ничтоже"[33]. Неважко пом?тити, що
йдеться не про реальний, а л?тературний (за сучасною терм?нолог??ю -
в?ртуальний) образ церковного життя, змальований афонським аскетом.
?нший видатний письменник-полем?ст т??? доби, а також один ?з
л?дер?в ун?йного руху ?пат?й Пот?й був спочатку б?льш реал?стичним в сво?х
?нтерпретац?ях стану церкви. ?диним його доберестейським твором ? «Ун?я»,
видана у В?льн? 1595 р.[34] Так, в?н говорить, переважно, про "?ретицьку"
проблему/ваду церкви: розмножилися розма?т? секти, як? ведуть не до
спас?ння, а до в?чно? страти. Вони навертають до себе людей православно?
в?ри засобами слова, письма ? синод?в, перехрещують людей хрещених у
церквах та ?н. По-друге, велик? претенз?? пред'явлен? ?.Пот??м "старшим
пастирям", тобто, ??рарх??, яка ма? запоб?гати т?й хвороб? (радою, наукою,
писаннями), але про те не дба?. Таки чином, ?.Пот?й по-сво?му розвинув
положення про недбальство ? "нечуйность" ??рарх??: ?пископи не бажають
в?льно старатися про л?пш? порядки ? направу Божо? Церкви. По-трет?,
?.Пот?й ма? претенз?? до посполитого люду, тобто, до в?рних церкви:
привласнивши соб? пастирський уряд, покидають сво? ремесло ? д?ють на сво?
"блюзн?рськ?" потреби. По-четверте, звернено увагу на низький осв?тн?й
р?вень мирян та духовенства: у сусп?льств? нема? "писм и книг" святих отц?в
"в нашомъ языку Рускомъ", а якщо ? трапляються, то нев?домо, чи вони
"правдиво" переписан? (можливо, вони ?ретицьк?). Нарешт?, в артикул? про
антихриста ?.Пот?й говорить, що т?льки "невчена Русь" може насл?дувати
?ретик?в. Як ? у випадку з ?ваном Вишенським, не можна не бачити
л?тературних полем?чних засоб?в, якими користу?ться письменник, який
зауважу?: ".чужимъ в?рити не хочемъ, але все людское ганимъ, а своего
л?пшего не покажемъ"[35]. На мою думку, саме ?.Пот?й остаточно сформулював
концепц?ю причин ун??, яку можна звести до формули "Криза - Реформа",
оск?льки в?н ?диний в середовищ? русько? церкви (зрозум?ло, п?сля Петра
Скарги) виводив ун?ю з кризового стану церковного життя.
Натом?сть, вже в перш?й поберестейськ?й прац? Петро
Скарга[36], викладаючи соборов? под??, поверта?ться до попередн?х обсяг?в
тлумачення кризи церкви. Так, ?зу?тський публ?цист розвива? свою стару
концепц?ю про понижен?сть та з?псован?сть сх?дно? в?ри, тотальну
гр?ховн?сть Царгородського патр?архату, в?дсутн?сть будь-яко? вченост? ?
побожност?. Сх?дн? патр?архи не ? «правими ? правдивими» взагал?, бо вони
д?стали сво? посади святокупством, ?м н?бито притаманн? лише меркантильн?
?нтереси. Другим проявом негаразд?в П.Скарга назива? поширення ?ресей: на
його думку, дво? православних владик-в?дступник?в з попами «совокупилися» з
?ретиками. Назагал, вс?, хто проти ун?? - це лише «малорозумн?» попи ?
ченц?, як? давно полишили нав?ть грецьку в?ру. На п?дсилення думки про
засилля ?ретик?в в митропол?? публ?цист наводить вражаючий факт: за його
в?домостями, в Новогрудському во?водств? ? митропол?? спустошилося (тобто,
з'?ретичилося, 650 церков). Про полем?чн?сть та г?пербол?зац?ю ц???
?нформац?? говорить ? ?нша авторська «статистика»: начебто з? 600
шляхетських дом?в не подалися в новохрещенство лише 16 чи нав?ть менше[37].
У подальшому, концепц?ю кризи у дус? Петра Скарги розвивав у
ранн?х творах Мелет?й Смотрицький. Проте в «Тренос?»[38] вона набула
виразних нац?онально-захисних в?дт?нк?в ? трансформувалася в «плач» над
долею православно? церкви. Зокрема, тут набула розвитку верс?я про
в?дступництво (конверс?ю в католицизм) в?д нац?онально? в?ри б?льшост?
магнатських ? шляхетських род?в[39]. Вт?м, анал?з уявлень про кризу в
поберестейський пер?од виходить за меж? завдань дано? статт?.
* * *
Зрозум?ло, що менш суб'?ктивними (?, водночас, б?льш
важливими) ? документальн? джерела, створен? в результат? д?яльност?
церковних ?нституц?й та ??рарх?? в останн?й третин? XVI ст., а також судов?
акти та протестац??, листування.
Так, 14.02.1585 р. п?д час Варшавського сейму представники
галицького мирянства звернулися до митрополита з листом, в якому окреслили
коло набол?лих проблем церковного устрою та життя, що вимагали
нев?дкладного розв'язку[40]. До перел?ку означених у лист? негаразд?в
церкви сл?д зарахувати: погвалтування "святостей" ? "Святих Тайн", закриття
? запечатування церков, заборона дзвон?ння, в?длучення в?д престолу поп?в
та ?х ув'язнення, заборона молитов мирянства у церквах, порубання святих
хрест?в, забрання дзвон?в до замку, перетворення церков на ?зу?тськ?
костьоли, передача церковних ма?тк?в костьолам, опуст?ння монастир?в (в
яких сидять ?гумени з ж?нками та д?тьми), використання церковних речей у
власному вжитку та ?н. Неважко зрозум?ти, що перел?к цих "нестроений" був
характерним для т??? доби ? повторювався з року в р?к.
Миряни були незадоволен? невтручанням у справи "святого
благочестия" та фактичним недбальством митрополита. Вони висунули також
претенз?? до метод?в ном?нування ??рарх??: митрополит, начебто, ?менував
одружених ?пископ?в, допустив до поставлення на ?пископськ? катедри по два
ном?нанти, в?ддав Ки?вську арх??пископ?ю якомусь ?ретиков? жовн?ров?,
пооб?цяв Ун?вську арх?мандр?ю так?й же недостойн?й особ?[41], Перемишльска
?пископ?я в?ддана п?дданому перемишльского старости тивунов? Стефанов?
Брилинському, який використову? ?? (? монастир Святого Спаса) на свою
користь[42]. Ц?каво, що форма подач? та формулювання вад церкви у лист?
мають полем?чний характер, а б?льш?сть критичних зауважень характеризують
не ст?льки нерадив?сть самого митрополита, ск?льки змальовують церковн?
негаразди доби, часто незалежн? в?д митрополита (наприклад, п?сля
корол?всько? ном?нац?? на ту чи ?ншу катедру, йому н?чого не залишалося, як
виконати монаршу волю ? висвятити кандидата). Тому досить предметна критика
при б?льш ретельному анал?зов? вигляда? ?накше. До реч?, саме таку
характериситику полем?чно? л?тератури та актових джерел подав
М.Грушевський, який, процитувавши критичн? м?сця листа мирян 1585 р.,
побачив у них типове "переб?льшення"[43].
25.02.1585 р. митрополит Онисифор (Д?вочка) представив
Стефану Батор?ю прив?ле? русько? церкви[44]. Як св?дчить так звана "окружна
корол?вська грамота", митрополит скаржився, що св?тськ? урядники
втручаються на м?сцях у духовн? справи (нав?ть ?х ж?нки), що завда? велико?
шкоди "духовному праву". Король наказав, щоб св?тськ? не втручалися в
церковн? доходи ? суди, п?дтверджувалася компетенц?я духовних суд?в на
роз?рвання шлюб?в[45]. В?дтак, в контекст? формулювань «кризи» церкви
з'явля?ться уявлення про засилля св?тських.
У грамот? патр?арха Йоакима на заснування льв?вського братства
1.01.1586 р. натяка?ться на як?сь негаразди: ??ре? ведуть себе як миряни,
миряни - як демони, ? взагал?, справи течуть "зле". Щодо ??рарх??, то
патр?арх б?льше тут заклика? ?? п?днятися на вищий р?вень, до поправи. Щодо
духовенства, Йоаким пред'явив йому б?льш серйозн? претенз??, головним серед
яких було обвинувачення в дво?женств?. Причому, прив?лей засв?дчив добру
об?знан?сть з? станом справи ? ч?тко роз'яснював р?зновиди пороку: п?сля
смерт? дружини священик одружувався вдруге ? продовжував служити; сп?вжиття
священика, кр?м дружини, з коханкою; розлучення священика з законною
дружиною. Все перел?чене суперечило церковним канонам[46]. В ?нш?й грамот?,
датован?й 1586 р., Йоаким говорить про дво?женство митрополита ? двох
?пископ?в: п?нського ? тур?вського, луцького ? острозького, оголошу? ?х
"блудод?ими"[47] (хоча, йому стало в?домо про це з чуток: в?н чув в?д
багатьох людей духовних ? св?тських). Фактично, починаючи з 1586 р.,
набува? поширення в процес? розвитку концепц?? «кризи» уявлення про
«дво?женство» ??рарх?? та духовенства.
Очевидно, найб?льше про негаразди та недол?ки церковного життя
говорили ? св?дчили льв?вськ? братчики. 28.05.1586 р. у лист? до Феолипта в
Константинополь вони поставили ряд питань обрядового характеру, як?
дозволяли говорити про в?дверт? негаразди в церковному житт?. Так, йшлося
про ?ре?в та ?пископ?в "христопродавцевъ богокорчемниковъ, хулящих и
возбраняющих учения и проклинающе учащихся."; священик?в, як? "не по
достоинству" без смирення причащають без обов'язкового покаяння п?сля
обряду ?вхарист??; про злих священик?в "п?яницъ блудниковъ двоженцевъ
волшебниковъ", на яких не звертають увагу ?пископи; про ?пископ?в, як? не
дбають про мирянство, яке перебува? в?д цього "беззаконн? и безсинн?"[48].
Один ?з найб?льш повних перел?к?в церковних порок?в т??? доби
ум?щено в лист? льв?вського братства до александр?йського патр?арха Мелет?я
Пегаса 6.02.1592 р. Згадуючи собор 1591 р., братчики стверджували, що
"церковное нестроен?е и все пагубное сотрен?е дщери рода нашого" бачать вже
вс?. На ?х думку, ганьблять церкву арх??ре?, як? живуть з ж?нками, вони не
реагують на зауваження митрополита. Проте й митрополит Михайло Рагоза
поставив нещодавно ?пископа, який мав дружину ? д?тей (йдеться, очевидно,
про Михайла Копистенського); дво?женство ?пископ?в негативно вплива? на
духовенство: всюди по м?стах священики-дво?женц? дерзновенно священствують,
? так? у Львов? ? в ?нших м?стах. Другий недол?к стосувався поширення по
церквах ?ресей. Трет?й - монастир?в, як? опуст?ли. Четвертий - недол?к?в
навчання, брак учител?в. Практично вперше (задовго до М.Смотрицького)
засв?дчувалося покатоличення: княз? ? во?води "сынове соборныя церкве сущее
срамляются правславныя своея в?ры и отходят въ западня церковъ". Братчики
нар?кають (також, зда?ться, вперше) на ?зу?т?в, як? прагнуть за допомогою
корол?всько? влади в?д?брати церкви, а також (традиц?йно вже) на
розкольницьк? д?? Гедеона Балабана, який "народ же християнскыи
разлучает"[49]. У лист? до патр?арха 7.09.1592 р. братчики знову згадують
«мнимих» святител?в, як? ? по сут? "сквернителями", бо об?цяли постригтися
в ченц?, але продовжують жити з ж?нками "невозбранно", дехто перебува? в
"многобрачии", ?нш? з блудницями народили д?тей. ?пископи захопили
арх?мандритство та ?гументство над монастирями, поставили сво?х
"соплеменниковъ" ? мирських урядник?в, ?скоренили ченц?в, «?стощили»
церкви, ввели зам?сть них пс?в, передають монастирськ? уряди в спадок. У
монастирях служить не чорне, а б?ле духовенство. Д?яльн?сть Гедеона
Балабана названа розкольницькою, позаяк в?н проводив ?? з? сво?ми
"безчинними" священиками. У цьому лист? вперше в перел?ку негаразд?в
згаду?ться ун?йна тенденц?я, яка зародилася нещодавно, а також книга Петра
Скарги[50].
У л?тератур? наведено чимало св?дчень про хабарництво при
обсадженн? церковних уряд?в в останн?й третин? стол?ття. Зокрема,
звинувачувався й митрополит Михайло Рагоза: 4.12.1592 р. у в?дпов?д?
льв?вському братству в?н говорить про тарнавського арх??пископа Д?он?с?я,
який зробив велику шкоду: сфальшувавши патр?аршу печатку у В?льн?, видав
лист патр?арха до митрополита, в якому в?д нього вимагалося 15 тис. аспр?в
за х?ротон?ю. Митрополит в?дмовив, п?д оглядом того, що сам напише до
патр?арха[51].
Ряд св?дчень про негаразди церкви ум?щено в грамотах патр?арха
?рем?? ??. У липн? 1589 р. в?н повертався з Москов?? ? скинув митрополита
Онисифора. З огляду на те, що грамота патр?арха на скинення митрополита не
збереглася (нема? впевненост?, що вона взагал? була видана), точна дата
цього акту, як ? його причини, не зовс?м зрозум?л?. Зг?дно тогочасно?
верс??, яка поширювалася в полем?чн?й л?тератур?, митрополит був скинутий
за "дво?женство". ?дине св?дчення з прямим звинуваченням в дво?женств?
Онисифора належить патр?архов? Йоакиму ? в?дноситься до 1586 р., але воно
походить з чуток: патр?арх чув про це в?д багатьох людей духовних ?
св?тських[52]. Прикметно, що в грамотах ?рем?? ?? про дво?женство ? нав?ть
тро?женство священик?в говориться загально, як про ваду тогочасного
церковного життя. Так, наприклад, про це йдеться в грамот? патр?арха до
литовських ?пископ?в в?д 21.07.1589 р., у як?й в?н наказав скинути таких
пастир?в. У середовищ? ??рарх?? конкретн? претенз?? були пред'явлен? лише
п?нському ?пископов? Леонт?ю Пелчицькому, якому ?рем?я погрожував
в?длученням за покривання священик?в-дво?женц?в[53]. Таким чином, прямих
св?дчень про "дво?женство" Онисифора не ?сну?, а в?домий матер?ал аж н?як
не говорить про його скинення як про акт екскомун?кац??. Щоправда, в
грамот? ?рем??, видан?й у листопад? 1590 р. у Кам'янц? (в?н уже повертався
на батьк?вщину), згаду?ться про собор у В?льн?, "по низложен?ю первого
митрополита к?ръ Онисифора"[54]. В т?й же грамот? згадано, що у В?льн? на
собор? новий митрополит Михайло Рагоза пов?домляв патр?арха про навян?сть
священик?в-дво?женц?в "н?которыхъ", б?льше було "нечистых и несвященных",
яких ще патр?арх Йоаким забороняв, як таких, що не мають Божого страху.
?рем?я в?длучив таких ? викляв[55].
Новий митрополит Михайло Рагоза з перших дн?в сво?? д?яльност?
також викривав негаразди церкви. Так, вже наприк?нц? 1589 р. в?н акценту?
на непорядках у галицьких монастирях, льв?вському та ун?вському, як? були
спричинен? д?ями ?пископа Гедеона Балабана[56], а також говорить про
"невм?лих" у в?р? ? закон? божому дидаскал?в, як? пропов?дують у
нев?дпов?дност? з апостольським ученням[57]. Щодо льв?вського монастиря
Св.Онуфр?я, митрополит повторив сво? звинувачення в лист? 7.01.1590 р., в
якому вказав на м?сцевих свав?льних поп?в, що служать без патр?аршого
благословення. В?дтак, митрополит в?дмовив ?м у сво?му арх?пастирському
благословенн?[58]. У червн? 1590 р. Михайло Рагоза звертав увагу льв?вських
братчик?в, як? разом з ?пископом виступали проти Успенського братства, на
негаразди в шк?льн?й науц? та ?нш? "безчинности"[59]. Перейшовши на б?к
Успенського братства в його боротьб? з Гедеоном Балабаном, митрополит
викривав його д?? проти братчик?в, як? в?н вважав протиправними. В?дтак,
можна говорити про ф?ксац?ю митрополитом кризово? ситуац?? в церкв?
(передовс?м, орган?зац?йно?).
У посланн? митрополита на собор 6.10.1596 р. до Берестя.,
п?дписаному в Новогрудку, але не датованому[60], об?рунтову?ться одна ?з
головних причин ун??: поширення ?ресей, розорення храм?в та в?втар?в,
вигнання ??ре?в, попрання святих церков, що, в свою чергу, ? великим
гр?хом, св?дченням занепаду та утиск?в Свято? в?ри. Причина виводиться, у
п?дсумку, з ч?тко заман?фестовано? незгоди церков, тобто, розколу, що ?,
п?сля П.Скарги, новим словом у православному ?нтелектуальному середовищ?.
Затим обгрунтову?ться ?нша причина: занепад Свято? Константинопольсько?
столиц?, грецького царства, як насл?док роз?рвання церковно? ?дност? (а не
завоювання турками, як стверджували римо-католицьк? ?деологи та
публ?цисти).
Згада?мо також в?дом? артикули ун?? князя Василя-Костянтина
Острозького (21.06.1593 р.), сьомий пункт яких стосу?ться становища в
церкв?: «О закладанье школъ и наукъ вольныхъ, а звлаща для цвиченья
духовънымъ, пильно потреба, же быхъмо мели учоные презвитери и казнодее
добрые: бо затымъ, ижъ наукъ нетъ, великое грубианъство въ нашихъ
духовъныхъ умножылося»[61].
В ухвал? Берестейського собору 24.06.1594 р., окремий (сьомий)
пункт також характеризу? становище в церкв?. Так, у деяких ?парх?ях
побутувала розпуста в одруженнях, але дал? сл?ду? ц?каве застереження: «.ми
того м?ж собою не чу?мо, а якщо десь ?, то цього не схвалю?мо ? будемо
перестер?гати»[62]. Торчинська декларац?я 1594 р. - один ?з пром?жних
ун?йних документ?в - не промовля? жодного слова про кризу, за винятком
загальних сл?в про вплив ?ретик?в.
Нарешт?, в остаточних артикулах ун??[63] в дек?лькох статтях
зустр?чаються критичн? нотки, що характеризують становище в церкв?. Так, у
першому артикул?, при обговоренн? проблеми виборност? ?пископ?в та
митрополита сказано недвозначно, що через необ?знан?сть монарха-католика,
траплялися деколи «так? неуки, що ?нод? ледве вм?ли читати», ?нш? «багатьох
л?т духовну владу тримають, а в духовний сан не висвячуються, вимовляючись
якимись корол?вськими дозволами». У другому артикул? ?пископат оскаржував
ситуац?ю, за яко? в?н був позбавлений пос?дання багатьох церковних
ма?тк?в, а також утиски

«нуждою й убожеством». У трет?й статт? говориться про недол?ки
шляхетського патронату: «.св?тськ? люди хай п?д жодним приводом не
встрявають у ?хню управу. Бо ? так?, що не хочуть бути п?д послухом
?пископ?в ? самов?льно управляють церквами». У четвертому артикул? згадано
про ?нш? орган?зац?йн? негаразди, наприклад, п?дпорядкування ?пископату
староп?г?йним правам братств.
В?дтак, артикули ун?? сигнал?зують про наявн?сть конкретних
прояв?в кризи церковного життя. Проте найсутт?в?шим ? те, що в р?чищ? само?
кризи як загальноцерковного явища, акценту?ться на приниженнях в?д
католик?в та католицько? влади Реч? Посполито?.
У грамот?/декларац?? проголошення ун??, яка була прийнята
Берестейським собором, серед мотивац?йних засад ун?? розм?щен? (п?сля
акцентування святост? справи, базовано? на флорент?йськ?й ?дност?) закиди
на адресу здеградовано? Сх?дно? Церкви. На думку л?дер?в ун??
(найв?рог?дн?шим автором документа був, очевидно, Петро Скарга), насл?дком
покарання грек?в за в?дступництво в?д ун?? ? гр?х турецького поневолення.
Сво?ю чергою, це обернулося для них «блудами ? злими вчинками», занедбанням
влади ? дисиципл?ни, поширенням у руських краях «святокупства» ?, особливо,
?ресей, спустошенням церков ? псуванням Божо? хвали[64]. Тут бачимо певну
трансформац?ю ?дей Петра Скарги, за рахунок звуження кризових явищ до
послаблення церковно? дисиципл?ни ? поширення ?ретицтва.
Парадоксально, але в соборових документах в?дсутн? жодн?
узагальнення щодо кризи в церкв?, як? обговорювалися ран?ше!
* * *
Зайвим було б наголошувати, що погляди полем?ст?в на становище
церкви були г?перкритичними. По сут?, вони в л?тературн?й форм?, з великим
патр?отичним пафосом обговорювали питання нац?онально-культурного та
рел?г?йного розвитку. Те ж можна сказати ? про льв?вських братчик?в,
заангажованих азартом боротьби з владикою Гедеоном Балабаном. Зда?ться, що
виходити т?льки з цих даних при з'ясуванн? тако? вельми важливо? проблеми,
як криза церкви, сьогодн? ? недостатн?м. Потр?бн? глибш? досл?дження,
узагальнен? статистичн? дан? про розвиток адм?н?стративно-територ?ально?
структури церкви, ?? ма?тностей, осв?ти, р?вня догматичного ? пастирського
богослов'я, л?тург??, а також сакрального мистецтва. Тобто, висновок про
кризу та ступ?нь ?? глибини ма? базуватися передус?м на осмисленн? всього
того, що вклада?ться в поняття так звано? "внутр?шньо?" церковно? ?стор??.
Варто, очевидно, з'ясувати ? питання про ступ?нь охоплення сусп?льства
кризою, досл?дження на р?вн? рел?г?йно? ментальност?, (рел?г?йно?
тотожност?) тощо.
Отже, чи ма?мо право говорити про кризу в?ри? З одного боку, якщо
??рарх?я та й значною м?рою кл?р не виконували головну ?нституц?йну функц?ю
церкви - рятувати людськ? душ?, то наск?льки це в?дбилося на в?рних та ?х
побожност?? Наталя Яковенко вважа?, що справа порозум?ння м?ж людиною ?
Богом була в середньов?чч? ц?лком приватною, ? рел?г?йна тотожн?сть, таким
чином, не контролювалася сусп?льством[65], а отже, ? церквою. ? ще один
аспект становища церкви напередодн? ун??, на який мало зверталося уваги в
л?тератур?. В який спос?б дух реформ вплинув на позиц?ю ?пископату?
На мою думку, л?дери ун?йного руху будували сво? уявлення про
?вропейський католицизм кр?зь призму латинсько? церкви Реч? Посполито?, яка
щойно погодилася з р?шеннями Тридентського собору ? розпочала вих?д ?з
кризового становища, характерного для всього християнського св?ту. При
з?ставленн? становища русько? церкви з польською з'ясовуються ц?кав? реч?:
кризов? явища в православ'?, як? стали причиною Берестейсько? ун??, були
повною м?рою властив? ? для польського католицизму к?нця XVI ст.[66]
Висх?дним для документально? ф?ксац?? кризи польсько? церкви ? так зв.
«мемор?ал» Крак?всько? кап?тули на Пйотрк?вський синод 1551 р.[67] Саме в
ньому ч?тко окреслено основн? кризов? явища в польському католицизм?:
гр?ховн?сть та деморал?зац?я духовенства та ?пископату; амб?тн?сть ?
безм?рне «лакомство», розпутне життя в розкош?, пияцтво, прелюбод?йство;
п?дозр?л? люди та ?ретики на урядах; сам? ?пископи чинять як ?ретики ?
погани (приклад холмського ?пископа Уханського); зневажання обрядами,
побожними церемон?ями; траплялися випадки, коли нав?ть «гонять римське
хрещення, а вихваляють руське» (приклад куявського ?пископа
Дрогойовського); про декого говорять, що вони не мають жодно? рел?г?? та
в?ри (приклад крак?вського ?пископа Зебжидовського); роздача ?пископами
посад священик?в сво?м р?дним ? своякам «недоросткам та сво?м слугам
нев?гласам, неписьменним, . нав?ть сводникам.», вони н?чим не в?др?зняються
в?д мирських та ?н.
Як бачимо, ц? характеристики ? не т?льки в?двертими, але й адресними.
Вони досить жорстк?, деколи - просто убивч?. Наприклад, це стосу?ться
крак?вського ?пископа, який публ?чно говорив, що «Мойсей, Христос ? Магомет
- то три велик? обманц?, як? ц?лий св?т звели й здурили». Виявля?ться, що
в?н купив св?й уряд у короля, прославився перелюбством з д?вчатами ?
монахинями. Михайло Грушевський, який нав?в це джерело, д?йшов
нав?ть висновку, що в римо-католицьк?й церкв? занепад був б?льшим, н?ж у
православн?й.
Задля ?люстрац?? корумпованост? русько? ??рарх?? та занепаду ?? морал?
в л?тератур? наводиться хрестомат?йний приклад: одночасне призначення на
володимирську кафедру в 1560 р. ?вана Борзобагатого-Красненського ?
Теодос?я Лазовського, яке викликало тривалу судову тяганину ? нав?ть
збройну боротьбу[68]. Церква, в?дтак, втягувалася у виконання невластивих
для не? функц?й, а ??рарх?я ? кл?р не мали можливостей для повноц?нного
виконання пастирських обов'язк?в. При цьому досл?дники чомусь не
зауважують, що так? ж явища були характерними ? для польсько? церкви. Не
випадково сеймова конституц?я ще 1588 р. "Про ?пископства" заборонила цю
ганебну практику, яка в тогочасних польських джерелах мала назву
"кортезанства"[69]. Причому, в?дом? факти про це з XVII ст. Так, 1654 ?
1659 рр. на Луцьку римо-католицьку д??цез?ю Ян Казимир ном?нував одночасно
двох кандидат?в - Яна Замойського ? Миколая Пражмовського[70]. В?дтак,
виникали проблеми, масштаби ? насл?дки яких були не меншими, н?ж в руськ?й
церкв?.
Джерела збер?гають ? велику к?льк?сть св?дчень про неосв?чен?сть
латинського кл?ру наприк?нц? XVI ст., особливо нижчого (у доберестейський
пер?од не було в?дкрито жодно? д??цезально? сем?нар??). Незаперечн? факти
щодо латинського параф?яльного духовенства наводить у сво?му досл?дженн?
С.Л?так: нижче духовенство рекрутувалося з простолюдин?в, його повсюду в
XVI ст. не вистачало, нав?ть в коронних д??цез?ях[71]. Що вже говорити про
неморальн?сть латинського духовенства ? нав?ть ченц?в, про що так
красномовно ?нформують тогочасн? джерела[72]. Так, наприклад, 1566 р.
заф?ксовано приклад морального пад?ння одного з? старших льв?вських
канон?к?в Яна Тшцяна, який не приховував сво?х стосунк?в з ж?нками[73].
Прояви кризи внутр?шнього життя польсько? римо-католицько? церкви
засв?дчен? у вс?х д??цез?ях Реч? Посполито?[74].
Хрестомат?йними вважаються й ?нш? документальн? св?дчення, заф?ксован?
в реляц?ях римських нунц??в Польщ? к?нця XVI - початку XVII ст. (наприклад,
Маласп?ни 1598 р.), а також в ?нструкц?ях кардинал?в новопризначеним
нунц?ям (1606 ? 1612 рр.). Тут сказано не т?льки про шкоди, завдан?
польськ?й церкв? ?ретиками, а й про кризов? явища - неосв?чен?сть кл?ру,
заангажован?сть духовенства мирськими справами, одночасне пос?дання к?лькох
бенеф?ц??в, занедбання духовно-пастирських функц?й. Майже н?де в костьолах
не простежувалося задов?льне урядування, часто каплани не мали жодних
свячень, не закладалися сем?нар??, а в монастирях - нов?ц?ати, ченц?
повсюди виглядали жалюг?дно, процв?тало зловживання наданням церковних
бенеф?ц?й з боку ?пископ?в ? короля, поширювався моральний занепад
кл?ру[75]. До реч?, такий стан справ не заперечу? й нов?тня польська
?стор?ограф?я, яку, звичайно, важко зап?дозрити (у даному питанн?) в
тенденц?йност?. Започаткована в польськ?й церкв? ще 1573 р. реформа важко
торувала соб? дорогу ? наприк?нц? XVI ст. простежувалися лише ?? паростки.
Як ? в ?нших ?вропейських кра?нах, в Реч? Посполит?й вона майже не
торкнулася параф?яльного кл?ру, для якого характерним був низький осв?тн?й
та моральний стан. Нав?ть у крак?вськ?й д??цез?? ксьондзи не дотримувались
цел?бату. Так, ?? в?зитац?я 1617 р. заф?ксувала, що в Каз?м?жському
деканат? 38% духовних знаходилось в конкуб?нат? (тобто, жили з
ж?нками)[76]. З усього видно, що Тридентська реформа мала напередодн?
Берестейсько? ун?? м?н?мальн? усп?хи.
Констатац?я даного положення значно зм?ню? погляд на безумовну
приваблив?сть католицизму для русько? церкви та ?? ??рарх??, яка шукала
?дност? з Римом. На мою думку, уявлення про Вселенський римо-католицизм
складався в русько? ??рарх?? та сусп?льства на основ? того, що вони чули ?
бачили в Реч? Посполит?й, та передовс?м у тих д??цез?ях, як? знаходилися на
укра?нсько-б?лоруських та литовських теренах. Та й ун?я з Римом
розпочиналася переговорами з представниками польського католицизму
(переговори Кирила Терлецького в Краков?[77]). Вида?ться, що вади польсько?
церкви були добре в?домими на Рус?, то невже ж ??рарх?я хот?ла об'?днатися
з церквою, яка й сама не дуже справлялася з кризою? Думаю, що в?дпов?дь
напрошу?ться тут недвозначна. Вочевидь, дом?нували ?нш? чинники та мотиви.
З огляду на це б?льшо? уваги заслугову? думка Б.Флор? про те, що
руський ?пископат аж н?як не приваблювали переваги духовних ц?нностей
католицизму[78]. Гадаю, що найприваблив?шим для ?н?ц?атор?в ун?? було
прив?лейоване становище католицько? церкви в польськ?й держав?, тому вони й
прагнули ур?вняння з нею (це яскраво видно, наприклад, в артикулах ун??
князя Острозького).
Напевно, руський ?пископат все ж уявляв соб? монументально-матер?альну
та культурно-?нтелектуальну перевагу Заходу над Сходом. Зрозум?ло, що
руська церква приступила до ун?? з уже зреформованою потридентською
церквою, а не з прогнилим римським католицизмом, в?д якого в середин? XVI
ст. вт?кала цив?л?зована протестантська ?вропа. Проте, на мо? переконання,
??рарх?я русько? церкви все ж досить слабко уявляла соб? р?зницю м?ж
дотридентським ? потридентським католицизмом, поняття про яку (тобто,
р?зницю) остаточно сформувалося лише в ?стор?ограф?? ХХ ст.
Безперечно, польський ?пископат мав значно вищий загальний р?вень
(його переваги над руською ??рарх??ю, особливо на р?вн? осв?ти та теолог??
? безсп?рними). Проте навряд чи ця перевага була зрозум?лою всьому
православному сусп?льству, яке сприймало католицизм з в?дверто ворожих
позиц?й (на жаль, рецепц?я католицизму в св?домост? тогочасного укра?нсько-
б?лоруського сусп?льства дос? залиша?ться маловивченою).
Ц?кав? рефлекс?? напрошуються при пор?внянн? становища в ки?вськ?й ?
московськ?й церквах. Наприклад, Б.Гудзяк розгляда?, у зв'язку ?з
проголошенням Московського патр?архату, пол?тичн? обставини функц?онування
православно? церкви в Москов??[79]. Проте згадане пор?вняння, яке могло б
дати продуктивн?ш? результати, ним, усе ж, не зд?йснене, хоча для цього
?снують численн? джерельн? п?дстави, у тому числ? й ?ноземного походження.
В?домо, наприклад, що консерватизм та неосв?чен?сть московського
духовенства набули таких розм?р?в, що воно оголосило книгодрукування
?ретичним новаторством ? вигнало свого першодрукаря ?вана Федорова[80].
"В?зант?йський гуман?ст" (вираз Г.Флоровського) Андр?й Курбський назвав
св?тську владу Москов?? на чол? з царем (яка спричинила п?зн?ше
запровадження патр?аршества) антихристською[81]. Так зван? церковн? реформи
в московському православ'? середини стол?ття (?деться, передовс?м, про
ухвали Стоглавого собору), закр?плювали систему державного адм?н?стрування
в митропол??. В?дтак, московська церква була перетворена на зас?б зм?цнення
самодержавства, яке претендувало на св?тове панування (велич самодержавства
вимагала велично? церкви). Проте з точки зору внутр?шнього церковного
життя, московське православ'я знаходилося в стан? велико? депрес??,
викликано? опричниною та реформами ?вана Грозного (нагада?мо лише погром
церков та монастир?в опричниками в Новгород? та ?нших м?стах 1570 р.)[82].
Ще один приклад: весь православний св?т хрестився триперсним знаменням, а в
Москов?? - дво?персною «сугубою аллилуй?ю»[83]. Моральне пад?ння, пиятика
духовенства та чернецтва набули таких форм та масштаб?в, що до них почали
звикати закордонн? мандр?вники та дипломати, дивуючись з них лише як з
прояв?в м?сцево? екзотики. На мою думку, "занепад" русько? церкви в XVI ст.
? лише бл?дою т?нню всього того, що характерне для московського
православ'я, яке систематично живилося духовно-культурними джерелами
Ки?всько? церкви[84].
Як бути все-таки з кризою церковного життя Ки?всько?
митропол??, прояви яко? ц?лком очевидн?? Вида?ться, що тотально? кризи, яка
б загрожувала сам?й сутност? церкви, явно не було. Сьогодн? зрозум?ло
також, що генеза кризи пов'язана не ст?льки з внутр?шньою слабк?стю
православ'я, ск?льки з другорядним, меншоварт?сним статусом православно?
сп?льноти та ?? церкви в католицьк?й Реч? Посполит?й. Визнання цього ? дуже
важливим: саме в ньому я вбачаю мотивац?йний аспект д?й руського
?пископату, який прагнув захистити свою нац?онально-рел?г?йну ?дентичн?сть
у спос?б укладення ун?? ? водночас досягти прив?лейованого становища,
характерного для католицько? церкви.
Ще один не менше вагомий висл?д напрошу?ться у зв'язку з
пор?внянням потридентських процес?в у Реч? Посполит?й на в?дтинку
католицизм - православ'я. Якщо погоджуватися з твердженням, що польський
католицизм розпочав наприк?нц? XVI ст. вих?д з кризи, то варто визнати, що
не п?зн?ше цей процес розпочався в православ'?. Так, Острозьке в?дродження
було т?сно пов'язане з реформою церкви та культури: саме вих?дц? з Острога
спричинили могилянське в?дродження в наступному стол?тт?. Хоча, зрозум?ло,
обидв? церкви стартували з р?зних висх?дних позиц?й: становище польсько?
церкви було значно кращим, передовс?м, у план? матер?альному.
Поза увагою цього досл?дження залишився анал?з елемент?в
кризи, викликаних протестантською реформац??ю (вплив протестантського
чинника на ?енезу ун?ю докладно розглянув Т.Кемпа), але це окреме питання,
яке заслугову? спец?ального розгляду. Нарешт?, обов'язково потр?бно
обговорити поглиблення кризи внасл?док розколу церкви, спричиненого
Берестейськими соборами 1596 р. На мою думку, це апогей кризових явищ
русько? церкви, який становив серйозну загрозу для укра?нсько-б?лорусько?
сп?льноти протягом усього наступного XVII ст.[85] Водночас, протистояння
творило грунт для внутр?шнього вдосконалення ? реформи.

-----------------------
[1] Див. про це докл.: Тимошенко Л. Маг?стерська дисертац?я Миколи
Костомарова про Берестейську ун?ю // В?сник Ки?вського нац?онального
ун?верситету ?м.Т.Шевченка. ?стор?я. - Вип.56. - 2001. - С.88-92.
[2] Грушевський М. ?стор?я Укра?ни-Руси. - Т.5. - К., 1994. - С. 385-507.
[3] Там само. - С.487.
[4] Гудзяк Б. Криза ? реформа: Ки?вська митропол?я, Царгородський
патр?архат ? генеза Берестейсько? ун?? / Переклад Мар?? Габлевич, п?д ред.
Олега Тур?я. - Льв?в, 2000.
[5] Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом: генезис Брестсткой церковной
унии 1595-1596 гг.- М., 2003 (Труды исторического факультета МГУ: Вып.22;
Сер.II, Исторические исследования: 7).
[6] Kempa T. Wobec kontrreformacji: Protestani i prawos?awni w obronie
swobСd wyznaniowych w Rzeczypospolitej w ko?cu XVI i w pierwszej po?owie
XVII wieku. - Toru?, 2007.
[7] Див. реценз?? на працю ?сторика: Тимошенко Л. Нове досл?дження
Берестейсько? ун?? // Ки?вська старовина. - 2001. - ? 5. - С.166-173;
Хинчевська-Геннель Т. // Укра?нський гуман?тарний огляд. - Вип.5. - К.,
2001. - С.248-257; Дмитриев М.В. B.A.Gudziak. Crisis and reform. The Kyivan
metropolinate, the patriarchat of Constantinopl, and the genesis of the
Union of Brest. Cambridge: HARVARD University press, 1998 (Harvard series
on Ukrainian studies). 489 p. // Белоруссия и Украина. История и культура.
Ежегодник: 2003. - М., 2003. - С.355-372.
[8] Гудзяк Б. Криза ? реформа: Ки?вська митропол?я, Царгородський
патр?архат ? генеза Берестейсько? ун??. - С.273.
[9] Див. реценз?ю на працю ?сторика: Тимошенко Л. Aurea mediocritas
рос?йського ун??знавства: зм?на парадигми чи реан?мац?я старих концепц?й?
// Укра?нський гуман?тарний огляд. - Вип.11. - 2005. - С.104-120. Прац?
Б.Гудзяка ? М.Дмитр??ва оглянуто також у пор?вняльн?й реценз??: Tymoszenko
L. Historiografia unii brzeskiej na prze?omie stulieci: prСba porСwnawczej
recenzji monografii o. Borysa Gudziaka i Michai?a Dmitriewa // Rocznik
Instytutu Europy Srodkowo-Wschodniej. - Lublin, 2005. - R.3. - S.206-221;
див. також укра?номовне видання: Тимошенко Л. Ун??знавство на злам?
стол?ть: Спроба пор?вняльно? реценз?? монограф?й Б.Гудзяка та М.Дмитр??ва
// Богослов?я. - Льв?в, 2004. - Т.68. - Кн..1-4. - С.125-140.
[10] Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом: генезис Брестсткой церковной
унии 1595-1596 гг. - С.95, 96.
[11] Там само. - С.131.
[12] Там само. - С.88.
[13] Kempa T. Wobec kontrreformacji: Protestani i prawos?awni w obronie
swobСd wyznaniowych w Rzeczypospolitej w ko?cu XVI i w pierwszej po?owie
XVII wieku. - S.1
[14] Cwik?a L. Polityka w?adz pa?stwowych wobec Ko?cio?a prawos?awnego i
ludno?ci prawos?awnej w KrСlestwie Polskim, Wielkim Ksi?stwie Litewskim
oraz Rzeczypospolitej Obojga NarodСw w latach 1344-1795. - Lublin, 2006.
Див. реценз?ю на книгу: Korzo M. [Rec.] L. ?wik?a, Polityka w?adz
pa?stwowych wobec Ko?cio?a prawos?awnego i ludno?ci prawos?awnej w
KrСlestwie Polskim, Wielkim Ksi?stwie Litewskim oraz Rzeczypospolitej
Obojga NarodСw w latach 1344-1795 // Kwartalnik Historyczny. - 2007. - N 4.
[15] Ibid. - S.62.
[16] Факт перебування Б.Гербеста в Дрогобич? з'ясувала Х.Полячкувна на
п?дстав? св?дчення в ра?цьк?й книз? м?ста; отже, в?н служив тут писарем з
21.09.1550 р. до 3.01.1551 р., п?сля отримання бакалаврського ступеня ?
перед пере?здом до Львова, де об?йняв посаду ректора кафедрально? школи.
В?рог?дно, в Дрогобич? Б.Гербест розпочав свою педагог?чну д?яльн?сть у
м?сцев?й школ? при фарному костьол?. - Див.: Ksi?ga radziecka miasta
Drohobycza 1542-1563. Z papierСw po?miertnych ?.p.Stefana Sochaniewicza,
wyda?a Helena PolaczkСwna. Zabytki Dziejowe. - Wydanie Tow. Nauk. we
Lwowie. - T.IV. - Z.1. - LwСw, 1936. - S.LXXVII.
[17] Див.: Сушко О. Предтеча ун?? // ЗНТШ. - Т.53. - Кн.3. - Льв?в, 1903. -
С.1-71; Т.55. - Кн.5. - Льв?в, 1903. - С.72-125; Т.61. - Кн.5. - Льв?в,
1904. - С.126-177; Mazurkiewicz K. Benedykt Herbest. Pedagog-organiyator
szko?y polskiej XVI wieku kaynodzieja-misjonarz doby Reformacji. - Pozna?,
1925; Herbest Benedykt (ok. 1531-1593) // Bibliografia literatury polskiej.
Nowy Korbut. - T.2: Pi?miennictwo staropolskie. - Warszawa, 1964. - S.255-
257; Dawni pisarze polscy od pocz?tkСw pi?miennictwa do M?odej Polski.
Przewodnik biograficzny i bibliograficzny. - T.1. - Warszawa, 2000. - S.397-
398.
[18] Див. докл.: Плохий С.Н. Папство и Украина (Политика римской курии на
украинских землях в XVI - XVII вв.). - К., 1989. - С. 7-11; Tkaczyn-Dycki
E. Jechal jezuita z Poznania do Lwowa // Kresy. - 1992. - N 9-10; My?ko I.
Przycynki do dziejСw polemiki religijnej w Przemyskiem w XVI wieku.
Benedykt Herbest, Andrij Ko?ody?ski, Iwan Wisze?ski // Polska - Ukraina.
1000 lat s?siedztwa. - T.2: Studia z dziejСw chrze?cija?stwa na pograniczu
kulturowym i etnicznym / Pod. red. S.St?pnia. - Przemy?l, 1994. - S.61-63.
Як уважа? ?.Мицько, метою подорож? Б.Гербеста на Прикарпаття була
пропаганда ун?йно? ?де?. Див. також: Fenczak A.S. Ziemia Przemyska a polski
nurt unionizmu katolickiego w XVI wieku // Ibid.. - S.33-60.
[19] Herbest B. Wypisanie drogi (1566) // Пам'ятки укра?нсько-русько? мови
? л?тератури, вида? Археограф?чна ком?с?я Наукового товариства ?мени
Шевченка. - Т. V. - Льв?в, 1906. - С. 6, 8-9. Тв?р Б.Гербеста вважа?ться
найстаршим зразком польсько? подорожньо? л?тератури. Ц?каво, що 1570 р.
була зд?йснена друга мандр?вка, але ?? описав Гжегож ?з Самбора.
[20] Wiary ko?cio?a rzymskiego wywody y greckiego niewolstwa historya: dla
iedno?ci. Z ko?cielnej d?u?szey historiey, dla Rusi nawrocenia pisaney,
wypisa? to x.Benedykt Herbest, societatis Iesu kap?an, za starszych swoich
pozwoleniem // ППЛ. - Кн.2. - РИБ . - Т.VII. - Стб.581-600.
[21] Там само. - Стб.597.
[22] Див. мою статтю про П.Скаргу з оглядом л?тератури про нього: Тимошенко
Л. Петро Скарга ? Берестейська ун?я // ?стор?я рел?г?й в Укра?н?. Прац? Х??-
? М?жнародно? науково? конференц??. Льв?в, 20-24 травня 2002 року /
?нститут рел?г??знавства - ф?л?я Льв?вського музею ?стор?? рел?г??. - Кн.?.
- Льв?в, 2002. - С.437-443. Найнов?шою працею з теми ? нещодавня книга
?.Старнавського, в як?й постать П.Скарги огляда?ться кр?зь призму
?стор?ограф??. - Starnawski J. Pisarze jezuiccy w Polsce (wiek XVI-XIX).
Studia i materia?y. - KrakСw, 2007. - S.75-136.
[23] Див.: Stradomski J. Spory o "wiar? grecka" w dawnej Rzeczypospolitej.
- KrakСw, 2003. - S.227-228.
[24] Ця частина погляд?в П.Скарги в контекст? його ун?йних ?дей розглянута
в дек?лькох працях. Див., напр.: Плохий С.Н. Папство и Украина (Политика
римской курии на украинских землях в XVI - XVII вв.). - С.11-17; Дмитриев
М.В. Между Римом и Царьградом: генезис Брестсткой церковной унии 1595-1596
гг. - С.247-260 (автор присвятив ?зу?тов? ц?лий параграф «Ун?я в розум?нн?
Петра Скарги»), проте, в р?чищ? кризи церкви, погляди ?зу?тського теолога ?
публ?циста ще не оглядались.
[25] О единстве Церкви Божий подъ однимъ пастыремъ и о греческомъ отъ этого
единства отступлении. Сочинение Петра Скарги 1577 года // Памятники
полемической литературы в Западной Руси (дал? - ППЛ ). - Кн.2. Русская
историческая библиотека (дал? - РИБ ). - Т.VII. - ПТБ, 1882. - Стб.471-
476.

[26] Стб.494.
[27] Ц? перел?ки розкидан? по вс?х параграфах третьо? частини книги. Там
само. - Стб.471-477, 483, 485,-487, 491-501.
[28] Там само. - Стб.477.
[29]Там само. - Стб.492.
[30] Там само. - Стб.471.
[31] Останньою великою працею про ?вана Вишенського ? книга П.Яременка,
яка, на жаль, застар?ла. - Яременко П.К. ?ван Вишенський. - К., 1982. Див.
також статт? про творч?сть письменника: Чижевський Д. ?ван Вишенський //
Чижевський Д. Ф?лософськ? твори у чотирьох томах. - Т.2: М?ж ?нтелектом ?
культурою: Досл?дження з ?стор?? укра?нсько? ф?лософ??. - К., 2005. - С.131-
141; Грабович Д. Авторство й авторитет у ?вана Вишенського: д?ялектика
в?дсутности // Грабович Д. До ?стор?? укра?нсько? л?тератури. Досл?дження,
есе?, полем?ка. - К., 2003. - С.239-254; Зема В. Середньов?чна традиц?я
слова, мови та книги в творах ?оана Вишенського // MEDIAEVALIA UCRAINICA:
ментальн?сть та ?стор?я ?дей. - Т.V. - К., 1998. - С.82-92.
[32] Це послання ув?йшло до видано? в Остроз? 1598 р. "Книжиц?" як четверта
глава п?д назвою: "Тоб?, в земли, зовемой Полской, мешкаючому всякаго
възраста, стану и преложенства народу, рускому, литовскому и лядскому, в
розд?леных сектах и в?рах розмаитых, сей глас в слух да достиже" //
Вишенский И. Сочинения / Подготовка текста, статья и комментарии
И.П.Еремина. - М.-Л., 1955 (Литературные памятники). - С.45-49.
[33] Там само. - С.48-49.
[34] Ун?я алъбо выкладъ преднейшыхъ арътыкуловъ, ку зъодноченью Грековъ съ
костеломъ Рымскимъ належащихъ // ППЛ. - Кн.2. - РИБ . - Т.VII. - Стб.111-
168.
[35] Там само. - Стб.118.
[36] Скарга П. Берестейск?й соборъ и оборона его. В двух текстах: польском
и западно-русском // ППЛ. - Кн.3. - (РИБ. - Т.Х?Х). - ПТб, 1903.
[37] Скарга П. Берестейск?й соборъ и оборона его. В двух текстах: польском
и западно-русском.- Стб.208-210, 212, 214, 234, 236, 316. Про рецепц?ю
?стор?? Укра?ни в католицьк?й л?тератур? XVII-XVIII ст. див. докл.: Ушкалов
Л. В?з?я укра?нсько? ?стор?? в католицьк?й рел?г?йн?й публ?цистиц? XVII-
XVIII ст. // IV М?жнародний конгрес укра?н?ст?в. Одеса, 26-29 серпня 1999.
Допов?д? ? пов?домлення. Л?тературознавство. - Кн.?. - К., 2000. - С.69-75.
[38] Див. сучасне повне видання «Треноса»: Collected Works of Meletij
Smotryc'kyj / With an Introduction by Dawid A.Frick / Harward library of
early Ukrainian literature. Text. - Vol.I. - Harvard, 1987. - P.1-235. На
жаль, дос? не ?сну? повного перекладу твору укра?нською мовою.
[39] Аргументовану критику концепц?? денац?онал?зац?? магнат?в та шляхти у
верс?? М.Смотрицького подала Н.Яковенко. Див.: Яковенко Н. Рел?г?йн?
конверс??: спроба погляду зсередини // Яковенко Н. Паралельний св?т.
Досл?дження з ?стор?? уявлень та ?дей в Укра?н? XVI-XVII ст. - К., 2002. -
С.13-79. Див. також статтю О.Неменського: Неменский О.Б. Формы русской
идентичности у Мелетия Смотрицкого // Анфологион. К 70-летию Бориса
Николаевича Флори / Славяне и их соседи. Власть, общество, культура в
славянском мире в Средние века. - Вып.12. - М., 2008. - С.305-316.
[40] АЗР. - Т.???. - ? 146. - С.289-291.
[41] Очевидно, йдеться про так? под?? в ?стор?? Унева: 1570 р. арх?мандрит
Анастас?й Радиловський зр?кся уряду на користь Макар?я Свистельницького,
ставленика Льв?вського ?пископа Гедеона Балабана. Однак 1581 р. монахи
обрали старшим ?гуменом Симеона Боршовського, але ктитором прийняли Василя,
який продовжував л?н?ю Гедеона Балабана, що прагнув остаточно
п?дпорядкувати Ун?вський монастир. - Див.: Мицько ?. Святоуспенська Лавра в
Унев? (к?нець Х??? - к?нець ХХ ст.). - Льв?в, 1998. - С.19-20.
[42] ?пископ Арсен?й Брилинський (св?тське ?м'я - Стефан) пос?дав
Перемишльську катедру в 1581-1591 рр. У 1581-1586 рр., з вол? Антон?я
Радиловського, в?н виконував обов'язки ?пископа-пом?чника. Ном?нац?ю,
з?н?ц?йовану Антон??м, затвердив король, який наказав митрополитов?
висвятити кандидата. - Див.: Соневицький Л. Укра?нський ?пископат
Перемисько? ? Холмсько? ?парх?й в XV - XVI ст. // Соневицький Л. Студ?? з
?стор?? Укра?ни / Записки наукового товариства ?м..Шевченка. - Т.202. -
Париж-Ню Йорк-Сидней-Торонто, 1982. - С.99. ?диний сумн?в, який
висловлювався в л?тератур? щодо його урядування, пов'язаний з походженням
?пископа. Якщо б?льш?сть досл?дник?в вважала його шляхтичем, то
М.Грушевський - "крайником". - Грушевський М. ?стор?я Укра?ни-Руси. - Т.
VI. - К. 1994. - С.264. П?сля смерт? ?пископа його владицтво в?зитував
льв?вський ?пископ Гедеон Балабан, який виявив недол?ки в Городоцькому
пов?т?. - АЗР. - Т.???. - ? 29.
[43] Грушевський М. ?стор?я Укра?ни-Руси. - Т.V. - С.502.
[44] Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. -
Т.?. - Спб., 1897. - ? 107. - С.52.
[45] АЗР. - Т.???. - ? 149. - С.292-293.
[46] Monumenta Confraternitatis Stauropigianae Leopoliensis (дал? - MCSL).
- Leopolis, 1895. - T.1. - N 82. - P.129-130.
[47] MCSL. - N 83. - P.132.
[48] MCSL. - N 88. - P.141.
[49] MCSL. - N 217. - P.343-345.
[50] MCSL. - N 245.В. - P.376-378.
[51] MCSL. - N 268. - P.403.
[52] MCSL. - N 83. - P.132. Див. про це докл.: Тимошенко Л. "Жаль намъ души
и сумн?нья вашей милости" (ки?вський митрополит Онисифор Д?вочка перед
викликами часу) // ДКЗ. - Вип.Х. - Дрогобич, 2006. - С.156-159.
[53] АЗР. - Т. IV. - ? 17. - С.206-207.
[54] MCSL. - N137. - P.208.
[55] MCSL. - N 137. - P.209.
[56] MCSL. - N138. - P.211.
[57] MCSL. - N 140. - P.215.
[58] MCSL. - N 141. - P.216-217.
[59] MCSL. - N 153. - P.241.
[60] Полемическое сочинен?е противъ латино-ун?атов. 1597 года // Арх.ЮЗР.
- Ч.I. - Т.8. - С. 555-558. Див. про це докл.: Тимошенко Л. Православний
"Полем?чний тв?р проти латино-ун?ат?в 1597 року" // ?стор?я рел?г?й в
Укра?н?. Науковий щор?чник. 2004 р?к / ?нститут рел?г??знавства - ф?л?я
Льв?вського музею ?стор?? рел?г??. - Кн.?. - Льв?в, 2004. - С.579-584.
[61] Пункти були дописан? князем до тексту його листа до ?пат?я Пот?я. Див.
останню публ?кац?ю джерела: Тимошенко Л. Берестейська ун?я 1596 р. -
Дрогобич, 2004. - С.147.
[62] MCSL. - N 312. - P.519.
[63] Див. публ?кац?ю джерела в переклад? укра?нською мовою: Тимошенко Л.
Артикули, що належать до з'?днання з Римською Церквою // Укра?нський
?сторичний журнал. - 1996. - ? 2. - С.29-34.
[64] Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590-1600) (дал? -
DUB). - Romae, 1974. - N 231. - P.360.
[65] Яковенко Н. Монограф?я дов?ри // Книжник- Ревю. - 2001. - ? 1, с?чень.
- С.7.
[66] З в?домих в ?стор?ограф?? спроб пор?вняння польського католицизму ?
укра?нсько-б?лоруського православ'я ранньомодерно? доби вид?ляються прац?
сучасно? московсько? досл?дниц? Маргарити Корзо, яка вивча? катехитичну
л?тературу Реч? Посполито?. Див.: Корзо М. Пор?вняльний анал?з польсько?
католицько? та укра?нсько? православно? церковно-учительно? л?тератури XVI-
XVIIст.: концепц?я гр?ха та уявлення про природу людини // Ковчег. Науковий
зб?рник ?з церковно? ?стор??. - Ч.2. - Льв?в, 2000. - С. 64-84; ?? ж.
Декалог у католицьких ? православних катех?зисах Реч? посполито? к?нця XVI-
XVIIстол?ть // Там само. - Ч.5. - Льв?в, 2007. - С.100-117. Тема
п?дсумована в монограф??: Корзо М. Украинская и белорусская катехитическая
традиция конца XVI-XVIII вв.: становление, эволюция и проблема
заимствований. - М., 2007.
[67] Документ вперше опубл?кував М.Грушевський: Грушевський М. ?стор?я
Укра?ни-Руси. - Т.5. - С.493-495.
[68] Див., напр.: Гудзяк Б. Криза ? реформа: Ки?вська митропол?я,
Царгородський патр?архат ? генеза Берестейсько? ун??. - С.86.
[69] Volumina Legum. - T.II. - Peterburg, 1859. - P.258.
[70] KrСlik L. Organizacja diecizji ?uckiej i brzeskiej od XVI do XVIII
wieku. - Lublin, 1983. - S.130-139.
[71] Litak S. Parafie w Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku. Struktura,
funkcje spo?eczno-religijne i edukacyjne. - Liblin, 2004. - S. 146-155.
[72] Я.Тазб?р 1963 р. опубл?кував антолог?ю анти?зу?тсько? л?тератури к?нця
XVI - початку XVII ст., яка переповнена св?дченнями про аморальн?сть
?зу?т?в. Literatura antyjezuicka w Polsce 1578-1625. Antologia / Opracowa?,
wst?pem i przypisami opatrzy? Janusz Tazbir. - Warszawa, Ludowa
SpС?dzielnia wydawnicza, 1963.
[73] Прикметно, що зас?дання кап?тули, яке розглядало повед?нку
пропов?дника, лише вказало йому на небезпеку для оточуючих через аф?шування
таких стосунк?в. Петро Скарга, який вн?с згадану ухвалу до акт?в кап?тули,
зазнав через це якогось очевидного дискомфорту ? змушений був пере?хати до
?ншого м?ста. - Див. докл.: Сушко О. Еп?зод з життя Петра Скарги // Записки
НТШ. - Т.56. - Кн..6. - Miscellanea. - С.1-7.
[74] Щодо В?ленсько? д??цез??, то тут кризов? явища заф?ксован? у лист?
Петра Скарги до нунц?я Кал?гар? в?д 20.06.1580 р. Ц?каво, що ?зу?т
розпов?да? про в?дв?дини королем польських костьол?в на шл?ху з Гродна до
Ковна. За одним винятком, монарх не зустр?в жодного б?льш-менш придатного
до справи ксьондза, здеб?льшого, костьоли були порожн?ми. - Skarga P.
Kazania sejmowe, tak?e wzywanie do pokuty obywatelСw korony polskiej. Z
dodatkem / Wyd. K.J.Turowskiego. - KrakСw, 1857. - S.158-159. Див. також:
Kosman M. Relacje o stanie diecezji wile?skiej jako ?rСd?o do dziejСw
wyznaniowych Wielkiego ksi?stwa litewskiego // Swiat pogranicza / Red.
nauk. M.Nagielski, A.Rachuba, S.GСrzy?ski. - Warszawa, 2003. - S.155-164.
[75] Relacye nuncyuszСw apostolskich i innych osСb o Polsce od roku 1548 do
1690. - T.II. - Pary?, 1864. - S.81-89, 97-107, 110-113.
[76] Див.: Litak S. Struktura i funkcje parafii w Polsce // Ko?ciС? w
Polsce. Wieki XVI-XVIII. Pod. red. J.K?oczowskiego. - T.2. - KrakСw, 1970.
- S.267-393; Historia Ko?ciola w Polsce. - T.I. - Cz.2. Red. B.Kumor,
Z.Oberty?ski. - Pozna?-Warszawa, 1974. - S.179-207, 246-259 та ?н.
[77] Див. про це докл.: Тимошенко Л. "Догов?р латинського ? руського
духовенства" 1595 р. у контекст? русько-польських рел?г?йних стосунк?в //
Брэсцкай царковнай ун?? - 400. Матэрыялы м?жнароднай навуковай
канферэнцы? / БДУ. - Брэст, 1997. - С.51-55; його ж. Угода з Ватиканом чи
Польщею? // Пам'ять стол?ть. ?сторичний науково-популярний та л?тературний
журнал. - 1996. - ? 3. - С.113-120.
[78] Дмитриев М.В., Флоря Б.Н., Яковенко С.Г. Брестская уния 1596 г. и
общественно-политическая борьба на Украине и в Белорусии в конце XVI -
начале XVII в. Ч.?. Исторические причины. (Ответ. ред.Б.Н.Флоря). - М.,
1996. - С.133.
[79] Питання розглянуте в Х?-у розд?л? книги «Створення Московського
патр?архату». - Гудзяк Б. Криза ? реформа: Ки?вська митропол?я,
Царгородський патр?архат ? генеза Берестейсько? ун??. - С.219-248.
[80] Питання про причини вигнання ?вана Федорова з Москов?? залиша?ться
дискус?йним. Сам першодрукар у п?слямов? до «Апостола» говорить про
пересл?дування з боку церковних ? св?тських властей. Так чи ?накше, в?н
таки був вигнаний за меж? Московсько? держави.
[81] Найнов?шою працею, в як?й найповн?ше оглянуто б?ограф?ю князя, а також
зроблено спробу текстолог?? його послань до ?вана Грозного, ? досл?дження
О.Ф?люшк?на. - Филюшкин А.И. Андрей Михайлович Курбский: Просопографическое
исследование и герменевтический комментарий к посланиям Андрея Курбского
Ивану Грозному. - Спб., 2007.
[82] У пор?внянн? з? стратами ?вана Грозного, «вс? так зван? сицил?йськ?
вечер?, варфолом??вськ? ноч? ? нав?ть терор французько? революц?? складають
м?н?атюри». - Коялович М. Историческая живучесть русского народа и ее
культурные особенности. - Спб., 1883. - С.6. Як це не дивно, але водночас
в?дбувався процесс створення нових монастир?в, як? проте були привабливими
б?льше з точки зору захисту в них в?д опричнини.
[83] Проблем? вза?мов?дносин церкви та держави у Москов?? XVI ст.
присвячена велика л?тература. Див., напр.: Скрынников Р.Г. Государство и
церковь на Руси XIV-XVI вв. Подвижники русской церкви. - Новосибирск, 1991;
його ж. Крест и корона. Церковь и государство на Руси IX-XVII вв. - Спб.,
2000; Успенский Б.А. Царь и патриарх: харизма власти в России (Византийская
модель и ее русское переосмысление). - М., 1998; Шапошник В. В. Церковно-
государственные отношения в России в 30-80-е годы XVI века. - Спб., 2002 та
?н.
[84] У рос?йськ?й ?стор?ограф?? майже неможливо в?днайти докладний анал?з
ситуац?? в московськ?й церкв?. Досл?дження згаданого процесу (у значно
ширшому, зрозум?ло, контекст?) зроблено у прац? Т.Опар?но?, в як?й показано
також ? суперечлив?сть сприйняття укра?нсько-б?лорусько? книжно? культури
православним середовищем Московсько? держави. Див.: Опар?на Т. Сприйняття
ун?? в Рос?? XVI? стол?ття // Держава, сусп?льство ? Церква в Укра?н? у
XVI? стол?тт?. Матер?али Других «Берестейських читань». Льв?в,
Дн?пропетровськ, Ки?в, 1-6 листопада 1995 р. - Льв?в, 1996. - С.131-164;
Опарина Т.А. Иван Наседка и полемическое богословие киевской митрополии. -
Новосибирск, 1998. До слова, рос?йськ? ?сторики досить критично ставляться
до спроб розгляду проблеми впливу постання Московського патр?архату на
генезу ун??. При цьому вони, зрозум?ло, мають рац?ю, позаяк прямого зв'язку
на джерельному р?вн? дос? не заф?ксовано. Проте, на мою думку, правом?рним
? розгляд проблеми про приваблив?сть/неприваблив?сть православ'я
московського зразку для Ки?всько? церкви в добу Берестейсько? ун??.
Згаданих аспект?в частково торка?ться С.Савченко: Савченко С. Москов?я
очима Укра?ни-Рус? XVI-XVII ст. // Confraternitas. Юв?лейний зб?рник на
пошану Ярослава ?са?вича / В?дп. редактор М.Крикун. - Льв?в, 2006-2007
(Укра?на: культурна спадщина, нац?ональна св?дом?сть, державн?сть. Зб?рник
наук. праць. Вип.15 / ?нститут укра?нознавства ?м.?.Крип'якевича НАН
Укра?ни). - С.282-297. Зокрема, автор д?йшов висновку про те, що
привабливий образ московського православ'я з'явився лише в «Пал?нод??»
Захар?? Копистенського.
[85] Сучасна рос?йська ?стор?ограф?я, як правило, абсолютизу? негативн?
насл?дки укладення Берестейсько? ун??. Див.: Флоря Б.Н. Осмысление
конфликтов, вызванных Брестской унией 1596 г., верхами православного
белорусского и украинского общества // Брестская уния 1596 г. и общественно-
политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI - первой половине
XVI? в. Часть I?: Брестская уния 1596 г. Исторические последствия события.
- М., 1996. - С.59-86; Дмитриев М.В. Уния и порожденные ею конфликты в
осмыслении лидеров униатского лагеря // Там само. - С.87-121; Його ж.
Религиозные войны в Речи Посполитой? К вопросу о последствиях Брестской
унии 1596 года // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. - 2008. - ? 1
(3). - С.3-22. Разом з тим, рос?йськ? ?сторики дуже неадекатно ставляться
до спроб б?лорусько? та укра?нсько? ?стор?ограф?й розглядати ?стор?ю церкви
т??? доби в контекст? етнорел?г?йного розвитку. - Див., напр.: Верниковская
Е.А. Роль унии в этнокультурном развитии Белоруссии конца XVI - XVII вв. в
современной белорусской историографии // Белоруссия и Украина: История и
культура. - Ежегодник 2003 / Гл. ред. Б.Н.Флоря. - М., 2003. - С.254-279.
Ще одна характерна риса погляд?в рос?йських ?сторик?в зводиться до того,
щоб вс?ляко довести в?дсутн?сть сутт?вих розб?жностей м?ж укра?нсько-
б?лоруським ? московським православ'ям. - Див.: Дмитриев М.В. Православная
культура Московской и Литовской Руси в XVI в.: степень общности и различий
// Там само. - С.9-22.